БІЛА ЦЕРКВА / Сімейний лікар-музикант написав гімн своєї професії

У місті-побратимі Кременчука, пороській БІЛІЙ ЦЕРКВІ, одним з сімейних лікарів працює заслужений артист естрадного мистецтва України Василь Шестерняк.

Пан Василь працює в Білій Церкві лікарем 32 роки. Має 1807 пацієнтів. Має ворогів і бореться за реформування медицини. А ще написав та виконав з дружиною пісню-гімн сімейних лікарів.

Василь Іванович розповів інтернет-виданню МояКиївщина про страхову медицину, реформи та творчість.

– Розкажіть, будь ласка, про себе. Чому Ви обрали професію лікаря?

– Лікарем я мріяв бути з дитинства. Коли я ще був маленьким, то мені подарували іграшку «доктора Айболита». Він в мене досі є як талісман. Відтак я з нею все життя.

– Ви родом із Західної України. Чи вважаєте Ви випадковістю, що доля занесла Вас до Білої Церкви?

– Я давно вже в Білій Церкві. Сам я родом з Тернопільщині, вчився в Івано-Франківську. Багато в мене є друзів, рідних та колег по всій Україні і навіть за її межами, в тому числі на Кубані. Але ж і Кубань колись була українською. Дуже багато людей, моїх пацієнтів, які зараз роз’їхалися по всьому світу і зараз живуть в Європі, досі мене пам’ятають та телефонують отримати консультацію лікаря. І ми підтримуємо добрі стосунки з усіма моїми пацієнтами.

– Музика для Вас є хобі чи другою професією?

– Музика для мене є виключно хобі. Моя дружина – професійна співачка і співає з самого дитинства, бо її бабуся співала в церковному хорі і з генами голос передався моїй дружині. У неї подібний голос до голосу співачки Анни Герман.

– Як Ви познайомилися зі своєю дружиною?

– То була така історія, яка заслуговує книжку написати. У поліклініці, де я працював в реєстратурі, помилилися викликами і переплутали будинки. То лікар, яка зі мною працювала і пішла на виклик, потрапила не туди. І вона залишила записку і пішла. А коли я їхав на прийом, пацієнти вже дзвонили, що лікаря довго немає. В мене був прийом, проте мене попросили обслужити цей виклик і прийом автоматично знімається.

А я хотів в той день відпроситись, бо саме збирався їхати до Києва на матч Ліги чемпіонів. А тут так вийшло, що на виклик поїхав – якраз до своєї майбуутньої дружини, і з прийому зняли і я ще встиг на футбол. І ще тоді «Динамо» виграло (посміхається).

Потім ми з майбутньою дружиною обмінялися магнітофонними касетами. Вона послухала мою музику, а я її музику. Після цього в нас почалася творча дружба, як в пісні «Музика нас з’єднала». І далі вже вийшло так, що я її, так би мовити, лікую по сьогоднішній день.

– Як Ви поєднуєте професію лікаря з музикою? Чи вистачає час на сім’ю?

– Музику я більше пишу вночі. Вдень я працюю, займаюсь медициною. А коли приходить натхнення, особливо ввечері, то я вже займаюсь музикою. Буває навіть до самого ранку.

– Від пацієнтів скарги поступають?

– У мене велика кількість пацієнтів. До всіх,  хто мене кличе на виклики, я завжди їду і не відмовляю жодному пацієнту. Крім того, я ще займаюсь нетрадиційною медициною – голковколюванням, масажем…

– Що саме треба зробити для реформування медицини? Чому гальмується процес страхування?

– Все одно рано чи пізно ми дійдемо до страхової і приватної медицини. Скоро відійдуть лікарняні листки в небуття та амбулаторні картки та вся бюрократія «совка», яка давно вже набридла людям. Якщо є страхова медицина за кордоном, то чому не зробити страхову медицину в Україні?..

Тому ми до цього дійдемо. Але адміністратори нашої міської лікарні ще живуть гнилим Радянським Союзом. Тому вважаю, що все старе треба залишити в минулому та йти вперед. Це стосується і житлових питань. Що робити, якщо адміністрація не робить ніяких зусиль, щоб лікарю надати житло, а лікар вже 32 роки разом з родиною живе в гуртожитку? Я б цей гуртожиток віддав міській владі, а міська влада хай би мене забезпечила квартирою. А я живу в гуртожитку і перебуваю на квартирному обліку вже три десятиріччя…  

– Скільки у Вас пацієнтів, з якими заключено декларацію?

– У мене – 1807 пацієнтів.

– На сьогоднішній день проти Вас розпочали боротьбу. Пишуть скарги, створюють сумнівні комісії «совдепівського» періоду. Одним словом, «ділки» Вас хочуть звільнити. Проте Ви маєте найбільшу кількість пацієнтів серед сімейних лікарів Київщини. На Вашу думку, таке намагання з Вами розправитися  пов’язано з Вашою лікарською роботою чи є політичним переслідуванням?

– Я думаю, що це замовлення. Ми можемо зустрітись за круглим столом і розказати те, що ми думаємо один проти одного. Головне, щоб ця дискусія відбулася в колективі. І якщо колектив вважає, що я щось не так зробив, то хай колектив це і каже. Але наразі це виглядає наче за часів Радянського Союзу – коли були доноси та стукачництво.

– Утім, поставимо точку на позитиві. Розкажіть, чи правда, що Ваші музичні звитяги напряму перетнулися з Вашою професією?

– Так, ми з дружиною нещодавно виконали пісню – гімн сімейних лікарів, де я написав музику, а дружина виконала. І я сподіваюся, що ця пісня увійде в історію України як гімн медиків України.

53