КІНО / У 1925-му році в Кременчуці було “Єврейське щастя”

У квітні 1925 року в гастрольну поїздку по Україні відправився знаменитий ГОСЄТ – Московський державний єврейський театр, провідним актором якого вже вважався Соломон Міхоелс.

1 млн 750 євреїв проживали тоді в межах УРСР, і для переважної більшості з них їдиш був рідною мовою.

У Києві ГОСЄТ сім разів при повному аншлагу зіграв п’єсу «200 тисяч» за мотивами твору Шолом-Алейхема і п’ять разів – «Ніч на старому ринку» Іцхака Лейбуша Переца. Як писала київська преса, кожен спектакль відвідало понад півтори тисячі осіб, що не дивно при чисельності єврейського населення в 140 000.

3

З Києва ГОСЄТ виїхав до Бердичіва, потім продовжив гастролі в Катеринославі, Харкові, Кременчуці, Одесі та Вінниці. У «єврейському Парижі», як називав Шолом-Алейхем Бердичів, замість шести театр дав вісім вистав. Цілі групи єврейської молоді пішки прийшли з Житомира, щоб побачити гру найзнаменитішої єврейської трупи СРСР.

Тут же, в Бердичіві, були відзняті перші сцени кінофільму «Єврейське щастя», режисером якого виступив художній керівник ГОСЄТ Олексій Грановський, художником став Натан Альтман, а титри до німої картини написав Ісаак Бабель. Дія починається в маленькій напівзруйнованої халупі – «палаці» Менахема-Мендла, блискуче зіграного Міхоелсом.

Потім зйомки перемістилися до Кременчука, де ГОСЄТ теж дав кілька вистав. Режисер і художник фільму разом з оператором Едуардом Тіссе (який зняв всі фільми Сергія Ейзенштейна) оглянули місто та околиці, вибираючи натуру. В результаті було вирішено знімати на пристані і на вокзалі.

«Зйомка починається вранці, мало не на світанку, – писала 30 травня 1925 року місцева газета «Наш Шлях». – Масові сцени викликають подив серед населення. Натовпи цікавих йдуть слідом за кінооператором. Міліціонери змушені вжити заходів для влаштування порядку. Зйомка йде… Натовп перетворюється в зір і слух. Мірно постукують важелі кіноапарата, який знімає роботу артистів. Багато з натовпу радіють, сміються і запитують, чи можна подивитися на стрічку, і отримують від своїх же товаришів глузливий погляд і роз’яснення, з приводу того, що це тільки негатив. «Стрічку ти побачиш в кіно». … Оператор клацає своєю камерою, запам’ятовуючи життя кременчуцької вулиці. Скоро ця «фільма» буде показана в європейських і американських кіно. А потім ми побачимо кременчуцький фон в наших же кінозалах».

5

Все так і сталося – «фільма», знята на Першій фабриці Держкіно, мала шалений успіх як в СРСР, так і за кордоном (картину випустили і в експортній версії). А потім … Потім Грановський став вимушеним емігрантом, Бабеля (фактично, співавтора сценарію) розстріляли, а Міхоелса в 1948-му розчавили вантажівкою. Фільм зник на багато десятиліть, був дивом знайдений в роки перебудови і відновлений в 1990-му на студії ZDF в Гамбурзі.

Сьогодні ця картина – єдина можливість побачити єврейський побут смуги осілості початку минулого століття. Адже кіношникам майже не доводилося додумувати – вони просто з любов’ю знімали світ, дні якого були полічені.

Тому через дев’яносто п’ять років, переглядаючи «Єврейське щастя», ми милуємося вуличками довоєнного Бердичева та Вінниці, впізнаємо старий Крюківський міст через Дніпро, насолоджуємося неперевершеною грою Міхоелса і … посміхаємося крізь сльози. Як це вмів робити Шолом-Алейхем, пише Хадашот.

36